Наше Кредо Репортаж Vox populi Форум Сотрудничество Подписка
Сюжеты
Анонсы
Календарь
Библиотека
Портрет
Комментарий дня
Мнение
Мониторинг СМИ
Мысли
Сетевой навигатор
Библиография
English version
Українська версiя



Лента новостей
Українська версiяArchive ]
Print this

ЕПИСКОП ЛУЦЬКИЙ І РІВЕНСЬКИЙ ІОВ КОНОВАЛЮК (УАIПЦ): «Патріарх Філарет - справжній герой України... Але УПЦ КП почала перетворюватися в ерзац РПЦ МП»


"Портал-Credo.Ru”: Владико, двадцять п'ять років тому, 25-26 червня 1992 року, у Києві відбувся Об'єднавчий Собор Української Православної Церкви (УПЦ) і Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), на якому була створена єдина Українська Православна Церква Київського Патріархату (УПЦ КП). Як Ви особисто сприйняли цю подію, адже були на той час, як відомо з Вашої біографії, послідовником і навіть кліриком УАПЦ?

Епископ Іов: Коли я побачив у теленовинах, як на молебні перед початком Собору у домовому митрополичому храмі св. Філарета Милостивого протодиякон Володимирської катедри Микола Кипріянович Климчук (я потім мав за щастя познайомитися особисто з цим надзвичайно гідним і побожним чоловіком, вічна йому пам'ять!) виголошує молитовні прохання крізь сльози, - я теж плакав: від несподіваної радости, що об'єднання УПЦ і УАПЦ таки сталося, і від болючого переживання за майбуття Української Церкви Київського Патріархату...

Незабаром я сам став (у міру своїх скромних можливостей) активним учасником розбудови Київського Патріархату, одержав сан ієродиякона у серпні 1992 року, служив при архієреях у Луцьку, Рівному, Житомирі, Києві та Білгороді, багато їздив по парафіях, що переходили до Київського Патріархату, був офіційним спостерігачем на Помісному Соборі 1993 року, який обрав Патріархом Київським і всієї Руси-України вікопомного Володимира Романюка, а також делегатом від Рівенської єпархії на Помісному Соборі 1995 року, який обрав Патріархом Київським і всієї Руси-України Філарета Денисенка.

- Чи не вважаєте Ви, що у червні 1992 року очільник УПЦ митрополит Філарет (Денисенко) пішов на об'єднання з УАПЦ тільки під тиском обставин: тому що не став свого часу Патріархом Московським, був скомпрометований через викривальні публікації у ЗМІ й усунутий зі своєї посади на Харківському Соборі УПЦ 27 травня 1992 року?

- У житті все набагато складніше, ніж це комусь здається чи бажається. Поведінка і церковна діяльність навіть великих і святих отців Церкви часто була зумовлена не однією лише боротьбою за істину, але й обставинами, що склалися, особистим прихиллям, властивостями вдачі тощо. Звичайно, Філарет Денисенко великою мірою діяв під тиском обставин, але той тиск (з боку Москви) був настільки шаленим, що годі було б його витримати комусь іншому...

З цієї точки зору теперішній Патріарх Філарет, безумовно, справжній герой України, бо всупереч усім обставинам не звернув з обраного шляху, не злякався погроз і анатем, а стійко боровся за розбудову своєї Церкви.

- Складається враження, що Ви ставитеся до особи Патріарха Філарета з великою повагою. Чому ж тоді Ви самі покинули Київський Патріархат?

- Якщо казати коротко, я покинув УПЦ КП через те, що ця юрисдикція почала активно перетворюватися в ерзац РПЦ МП, а не в гідну, вистраждану Церкву українського народу. Волів би помилитися, але саме таким я бачу теперішній стан Київського Патріархату.

Мій колишній духовний отець, нині митрополит Білгородський та Обоянський, постійний член Священного Синоду УПЦ КП і Екзарх Всеросійський Іоасаф Шибаєв, двадцять років тому так казав про причини свого виходу з Московського Патріярхату: «Моє сумління християнина і пастиря не дозволяє мені з багатьох причин перебувати у складі Московської Патріархії. Довгий час я не знаходив відповідей на пекучі для мене питання буття Церкви - розбіжність поміж ученням Церкви та її реальним життям, процвітання у лоні Церкви брехні, підлабузництва, хабарництва, кумовщини, лицемірства, прагнення за будь-яку ціну до набуття матеріяльних благ, цілковита байдужість до духовних потреб пастви». Ці ж ознаки, за невеликим винятком, я дедалі більше спостерігаю у лоні рідного мені Київського Патріархату… Чому їх не бачить або на них не реагує тепер той же митрополит Іоасаф - не знаю. Я це бачу, але щось змінити там на краще я не був і не є спроможний.

Мені надзвичайно болить якесь церковне і просто людське здичавіння, що стало притаманним багатьом клірикам УПЦ КП, які вважають себе «сіллю землі», тобто щирими патріотами-будівничими Української Помісної Церкви, а насправді ганьблять її своїми поглядами, словами і вчинками.

Ось свіжий приклад. Нещодавно у “Фейсбуці” на сторінці одного священика УПЦ КП я звернув увагу на хибний текст тропаря Всім українським святим (недолугий переклад церковнослов'янського тропаря «Всем святым, в земле Российской просиявшим»), а також на неналежну, історично безпідставну і літургійно безглузду дату відзначення пам'яти Всіх українських святих у другу неділю після П'ятдесятниці. І що ж я почув у відповідь? «Дядько моцковскій, ти чого в чужий монастир зі своїм уставом лізиш?» і «Вже пора збирати чемодани на Расєю»… Просто хамство і цілковите небажання над чимось міркувати, щось дізнаватися, перевіряти чи виправляти… Але ж сторінку цього священика читають чимало кліриків УПЦ КП, і нікого з них те, про що я казав, не зворушило! Отже, що відбувається з цим духівництвом? Стають дикунами і невігласами, а «надолужують» цю свою неповносправність лише пихою і зухвальством. Я до такого клiру належати не можу і не хочу.

Розмовляла Ксенія Дорошенко,
для “Порталу-Credo.Ru”

 

Пожалуйста, поддержите "Портал-Credo.Ru"!


[ Back to list ]


Заявление Московской Хельсинкской группы и "Портала-Credo.Ru"









 © Портал-Credo.ru 2002-17 Рейтинг@Mail.ru  Rambler's Top100  Яндекс цитирования