Наше Кредо Репортаж Vox populi Форум Сотрудничество Подписка
Сюжеты
Анонсы
Календарь
Библиотека
Портрет
Комментарий дня
Мнение
Мониторинг СМИ
Мысли
Сетевой навигатор
Библиография
English version
Українська версiя



Лента новостей
Лента новостейRSS | Архив новостей ]
09 мая 2018, 18:05 Распечатать

УКРАЇНСЬКА ВЕРСІЯ: Слово Патріарха Київського і всієї України Мстислава (1898–1993) після освячення хреста на місці майбутньої відбудови Михайлівського Золотоверхого собору у м. Києві, 12 травня 1991 року. До 25-ї річниці упокоєння Патр. Мстислава


Дорогі мої! Ми стоїмо зараз на цьому навік освяченому Господом місці, визначеному святим апостолом Андрієм для служіння Богові на славу, а побожному українському народові – для первослужіння на величезних просторах Сходу, що їх нині звуть Східною Європою.

Водночас доручено українському народові велике посланництво, – щоб наші прапрадіди і прадіди понесли слово Істини, слово Його святої науки, слово Його Закону, слово Його Конституції. Бо наука Христова, коли її покласти на сьогоднішню мову, то є Конституція, – Закон для людини, Закон для родини, – Конституція для людськості, коли вона хоче мати досконале і Богові угодне устаткування свого життя.

Тож Господь Вседержитель по образу Своєму творив! Отже, йшлося про те, щоб вона, та всесвітня спільнота, на стежках свого буття не заниділа, а пішла дорогами, визначеними нашим Спасителем, Вседержителем, Дороговказом. Він, служачи людині, віддав Себе цілком, обравши тернистий, стражданнями усіяний шлях, щоб дати приклад того, якою має бути любов. На базі цієї любові Він побудував усю решту. Вона була Його вченням. Цей фундамент найміцніший – міць його незрівнянно більша за грізну силу атому.

XX століття є епохою страшної проби, століттям, яке викупане в крові і скроплене сльозами, передусім матерів, які першими відчували біль – за скривджених своїх дітей, за кривду всього народу, нації.

Я, мої дорогі, вражаю, що наш нарід зложив одну з найбільших жертв на вівтар служіння Богові. Це не значить, що можемо нехтувати жертвами інших народів, – чи то росіян, чи поляків, що стали першими під удар війни.

У нас і перед війною були криваві і безкровні жертви, які важко описати, внаслідок злочину влади супроти народу і супроти його святинь.

Михайлівська святиня українського народу вже від XII століття була видима світові, була тим розсадником знання, істини Христової, кузнею духу – духу служіння Богові і людині.

Мене виховували змалечку, водячи по монастирях і показуючи, де є НАШІ монастирі, наші криниці благодаті і сили, – і розрізняли ті, що їх творила українська душа, що їх творив український геній. Той геній, що створив славний на весь світ Києво-Печерський розспів, про який ми забули в кривавому XX столітті, коли затоптувано традиції. За ним стоїть тисяча років нашого духовного життя. Серед нас виросла квітка нечуваної краси і вона подає надію, що той кущ знову зацвіте привабливим, гарним квітом.

На цьому святому антимінсі зазначено, що та Церква на гробах мучеників заснована. На мільйонах могил починаємо відбудову, на слідах стародавнього Свято-Михайлівського монастиря, який під кожним оглядом – святиня понад святині. Не тільки в житті української нації, в житті світу, українського православ'я, – підкреслюю, українського православ'я, – як джерела східно-слов'янських православних Церков.

Нинішня подія рознесеться по цілому світу – про неї знатимуть всі, хто цікавиться сьогоднішнім станом християнства, а воно роздвоєне, розщеплене, – сьогодні Церкви у світі більше політику роблять, ніж Богові моляться. Я сам часто думаю на тих урочистих богослужіннях, де ми відзначаємо ті чи інші національні події, – чи ми не більше політикуємо, ніж молимось?

І це стосується всіх, це стосується і міжцерковних відносин! Кожна [Церква] хоче показати себе найсвятішою. Але тоді вона вже служить якійсь іншій силі…

Я вважаю, що кожна держава, яка складається з християн, мусить служити християнству, навіть коли ті християни призабули науку Христову. Тим часом суєтні люди роблять експерименти, хочуть ліпшу конституцію створити, ніж залишив Христос усьому світові, кожному народові, кожній людині…

Ці роздуми вплинули на моє рішення повернутись на Батьківщину вчителем Закону. Мені вчулись заклики моїх попередників, – серед них є монахи, ігумени монастирів, навіть тут недалеко під Києвом.

Я вважаю, що треба людей зацікавити історією, передусім владу, щоб вона зрозуміла, що без людей, які вірять в Христа, живуть Христом і хочуть жити духовно, – влада не матиме опори.

Церква повинна бути з народом. Вона мусить бути близькою не лише народові, але й урядові, який служить народові. Уряд мусить бути теж з крові і кости, з серця і думи свого народу. Серцевиною того народу, мої дорогі, є Церква. Це та серцевина, що коло неї наростає, ширшає і буяє життя.

Після тих тяжких років утрат ми щораз більше маємо молоді – це радісна вість. Я стверджую своє розуміння, що нам необхідно переконати владу в тому, що найцінніший елемент той, що на лоба хреста ложить, як кажуть в народі. Найпевніший елемент за всіх обставин в житті народу і держави.

Я відхилився трохи в політику, але виходжу з тієї істини, якої мене вчили діди-прадіди, якої вчила Церква, і хочу сказати, що в уряді Української республіки є люди, які розуміють і відчувають вагу Церкви, розуміють, що наша Церква є тим, без чого їм годі обійтись. Ми не діємо під керівництвом центрів, які є поза Україною. Нашій Церкві ніхто не наказує і ніхто не диригує [нею] з чужини. Живемо своїм розумом, розумом свого народу, живемо інтересами і добром краю – на всіх відтинках його буття. Для нас небайдужі і соціальні проблеми у тому житті, небайдужі економічні, культурні, наукові.

Наше серце схиляється до ідеї суверенітету. Ми дбаємо, щоб суверенітет нашої Церкви був не лише звуком, а й дією. Ми не хочемо, щоб нами керували й торгували інші Церкви, як це було сотні років. Нашу Церкву продавали, нашу Церкву денаціоналізовували…

Ми хочемо, щоб нашим життям керувала свята Премудрість Божа, Боже Провидіння, а ми, з ласки Божої, були тільки чесними слугами для народу – починаючи від нас, єпископів.

Людина не є кругом досконала, і я вважаю, що в Церкві мусить бути облік, перевірка…

Мене чекають ще там, де є український Єрусалим поза межами Батьківщини.

Я вважаю, що ми все ж таки на порозі відбудови. Необхідність відбудови усвідомлюється у всьому суспільстві, зокрема, такою групою молодих людей, як київське «Динамо», яке стає нашим спонсором, нашою підтримкою, і стоїть в нашій обороні.

Тепер, дорогі мої, я звертаюся до вас з подякою за те, що зібралися тут, на ту благословенну освячену землю. – Христос воскрес! Христос воскрес! Христос воскрес!

 

Джерело: Відбудовча місія Патріарха Мстислава // Наша віра. – № 3 (11), 1991. – С. 1-2.

 

Пожалуйста, поддержите "Портал-Credo.Ru"!


Ваше
имя:
Ваш
email
Тема:
 
Число:
 
Чтобы оставить отклик, пожалуйста, введите число, нарисованное на картинке.
Текст
 
18 августа 2018, 12:37  
МОНИТОРИНГ СМИ: “Глухо кричит, воет, просит пощады” – где Церковь, когда людей пытают в тюрьмах. Издание, верное РПЦ МП, задается неудобными для ее руководства моральными вопросами
18 августа 2018, 11:51  
Баптист оштрафован в Брянске за "незаконное миссионерство"
17 августа 2018, 19:18  
ДОКУМЕНТ: Бывшим «братьям и сестрам»: как вы можете молиться «за властей» после отказа матери Сенцова помиловать умирающего сына?! Обращение религиоведа и журналиста Валерия Отставных
17 августа 2018, 18:33  
Екатеринбургская епархия РПЦ МП поучаствовала в организации турнира для заключённых: они тягали машины и колеса в память об убийстве царской семьи
Материал содержит иллюстрации17 августа 2018, 18:05  
МОНИТОРИНГ СМИ: «Бюджетник должен быть послушным». Священника и создателя музея Александра Меня увольняют после критики мусорных полигонов


Заявление Московской Хельсинкской группы и "Портала-Credo.Ru"









 © Портал-Credo.ru 2002-18 Рейтинг@Mail.ru  Rambler's Top100  Яндекс цитирования